GoogleTranslate

    Studio


     

    "Я в супермаркете ум собираю!"

    Это не мастерская, это что-то несусветное! Представьте себе, что уже на подходе к бронированной двери вы попадаете в какое-то странное пространство: мозаика из цветного оракала инкрустированная вкраплениями фамилии хозяина - ВАЛЕРИЙ СЕГЕДА. Ну чтобы вы знали к кому идете. А внутри...

    - Почему вы для своей мастерской избрали сплошь черный цвет - потолок, стены, пол ? Не идет ли кругом  голова от разноцветья фосфоресцирующего оракала, которым вы залепили стены и предметы?

    - Нет. Я бывал в Германии, жил на вилле у одного богача. Сюда приехал, глянул на серость и сказал себе: "Буду делать супермаркет!" Вот 20 лет и делаю.Черный цвет собирает ум, белый - распыляет. Так говорил Леонардо да Винчи. В своем супермаркете я собираю ум. Все остальные цвета накаляют атмосферу. Это моя палитра, камертон жизни! У меня все должно гудеть!

    Не знаю, как у художника, а у меня голова через пять минут гудела, как Царь-колокол.

    - Да, это не только у вас - кто не придет, сатанеет. Впрочем, я тут никого не принимаю. Только поклонников своего таланта.

    - Вам -то самому как здесь?

    - Сплю. Кайф ловлю.

    -Валерий, по всей комнате большими буквами ваша фамилия...

    - Да, мания величия. Лучше меня нет никого.

    Пытаясь пробраться сквозь горы видеокассет, пластинок, через пирамиды видео- и аудиотехники, обходя книжные стеллажи и разбросанные камни, я тщетно искал место, где художник пишет. Красками и не пахло.

    - Где работаю? А там, за ширмочкой.

    - Там же развернутся негде!

    - А я аккуратный.

    Юрий Фролов -бизнессмен

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

         



    Зазвичай художники працюють з олійними фарбами, акварелью, пастелью, вугиллям, сангіною. А от відомий митець і філософ Валерій Сегеда - з липким пластиком. Його майстерня неймовірний величезний художній витвір, що складається зі стін, підлоги та вікон. Поки що - це єдина у світі кімната-картина. І, вдивляючись у неї, щоразу знаходиш щось новеньке...

    Вот эта штука... Это мое решение... Я пятном этим заканчиваю Нечто, и продолжаю... Я ручаюсь, моя блямба - это моя блямба. А другая - не знаю. Уже не блямба.
    :)

        

    Здається Валерій вирішив створити у майстерні віртуальну реальність. Скільки ж часу він працював над своїм унікальним інтерьером? Майже 16 років! У це складно повірити, але рік за роком митець клеїв один на одний різнобарвні невелички клаптики. А зверху забивав цвяхи та кнопки. Як же Валерій назвав цей напрямок?

    Направление - блямбизм. Значит так... Хуан Миро считается первым художником в Мире. Сальвадор Дали - третий. Второй - Пабло Пикассо. Миро оставил это движение, которое я просто продолжаю. Только в своей интерпретации.

     


     Щоб створити отаке диво, знадобилося кілька десятків цебер залізних кнопок, пів тонни липкого паперу, два ящики значків і цвяхів дюжина відер клею. Та Валерій не збирається зупнятись на досягнутому. Знову і знову він обдирає і переклеює, шукаючи ідеальної гармонії коліру та форм. Його невгамовне прагнення виплеснулося навіть на балкон. Незабаром дістанеться даху.

    Да, блямбу поставил и спокойно едем дальше... Главное метки ставить. Как собака - ногу поднял, пописал, метку поставил и счастлив. Работать эмоционально... Цвет просто выражает... Что такое цвет? Если цвет ради цвета, это, прошу прощение за слово - это онанизм. Я этим не занимаюсь, я специалист по другому.

     

        
    Липкий пластик - це такий матеріал, який можна наклеїти на будь-яку поверхню, будь якої структури. Притуляючи його до особливо складних частин меблів і техніки, Валерій отримує неймовірне задоволення. Розумом не осягнути скільки людської праці вкладено у ці стіни. Митець сподівається, що колись його майстерня стане музеєм.

    Меня в академии, на втором курсе гением назвали, официально... Поэтому теперь я вышел на дистанцию, а впереди меня никого, пока, нет. Покажите, с кем бы я хотел или бороться в искусстве, или подражать. Как угодно... Пока же я смотрю - для меня тупик, не вижу.

     
         
     


     Справді, Валерій митець винятковий. Його життя - суцільна винятковість. І захоплення, можливо, порятунок від самотності. Можливо, способ зосередитися над образом майбутньої картини. Як зрозуміти художника, який усе життя залишається самотнім. Який обрав самотність свідомо і, відтепер пропагує життя без статевих відносин. Життя без сексу.

    Девочки для меня не враги. Я, наоборот, на женской стороне. Они ведут тему жизни. Я с ними дружу. Что бы не получать индукцию. Понимаешь?.. Расслабился на леди - погиб...

     

        
    Комусь Валерій видається справжнім мистифікатором та лицедієм, який надто енергійно відстоює свою унікальність, право на особливий статус. Неповторність. Алеж, його особисте життя незрозуміле, навіть, для найближчих. І справді - бути в одній компанії з Миро, Далі та Пікассо не просто.

    Понимаешь, у меня в голове автомат. У меня, почему-то, работает глаз на автомате. Он у меня рисует без меня. Я просто разумом контролирую. А на самом деле у меня первичная программа.

    У іншої людини все іначе. Навіть вхідні двері. Наскочивши у темряві на цей лиховісний частокіл цвяхів можна і скалічитись. Схоже, майстерня Валерія - це, також, його фортеця. Яка захищає художника від заздрисників і настирливих колег.

        

    Они корыстны, они говорят сейчас: "Деньги - это все, Валера. На хер ты нужен со своим искусством... Не шучу. Это, сейчас, девиз всего Союза Художников. Ты слышишь? Девиз. Деньги.
    - Ты что, там? Сочиняешь что-то, типа?.. А кто-то тебе платит за это?
    Я говорю - нет.
    Уже другой взгляд на меня. Поэтому у меня поменялось отношение ко всем. Я руку не протягиваю. Я просто говорю "Салям"... Моя коронка... На расстоянии - вот так. Руку я не тяну.
    Нормальным людям я тяну руку, только не художникам.

     

     

     

    © 2024 Segeda Gallery. All Rights Reserved. Designed By company.biz.ua